Ми хочемо миру!

       Ми хочемо миру!

                                                                                   Миру в Україні - бути!
                                                                                       Миру хочуть добрі люди

                                                                       І дорослі, і малі
                                                                                      Прагнуть миру на Землі!

       Про мир і щастя мріють люди з давніх-давен, скільки існує людство, стільки й живе у серцях чарівна мрія про мир. Бо ж лише коли мир є, то можуть здійснитись усі найзаповітніші прекрасні мрії людини, її надії і помисли, тоді кожен може реалізувати себе повністю, розкрити свої здібності і таланти. Аби не війни, що прогриміли над землею за всю історію, то людство вже давно могло жити так чудово, що ми й уявити не можемо. Бо давно б вже люди навчилися використовувати інші види енергії, здатні змінювати клімат, а ще б могли літати у далекі космічні простори, відкривали б і освоювали нові планети і переміщались миттєво у часі і просторі. Багато б змогло людство, якби жило у мирі і злагоді... А ще перемогло б хвороби, і жили б усі здорові та щасливі. Подумайте самі, чого я так впевнено про це говорю. Тому, що не вмирали б талановиті, дуже розумні хлопці і дівчата, а творили б, здійснювали свої мрії і задуми. Кожна війна забирає мільйони людей, а серед них і найталановитіших, які б змогли багато чого поліпшити на землі. Патріотизм – це основа, головний критерій оцінки громадянськості, ступінь її розвиненості. Його змістом є почуття любові до Вітчизни, до України, відданість їй, народу, гордість за його минуле і сучасне, прагнення захистити його інтереси.

     Чому виникають війни? Ви задумувались над цим? Звичайно, задумувались. Мабуть, тому, що виникав розлад між людьми, не було між ними злагоди, кожен хотів слави або заздрив іншому, хотів довести, що він кращий або прагнув помсти.  Тому, що не хочуть поступитися, хтось вважає себе кращим, хоче верховодити, а інший не дає цього зробити. Якщо поміж дітьми пропала злагода, то і миру не буде, діти обов’язково поб’ються або ж будуть сердитись одне на одного, ображатись. Тому дуже- дуже важливо з раннього дитинства вчитись жити у злагоді і в мирі, дотримуватися норм людської поведінки, вчитися так поводитися, щоб нікого не образити, не скривдити тих, хто слабший або менший. Треба бути з усіма ввічливим, чемним, вміти слухати людей і чути, поступатись і переконувати словами, а не кулаками. З раннього дитинства треба вчитись бути дипломатами, вміти гарно і переконливо доводити свою правоту, добирати потрібні слова. Коли з дитинства всі навчаться так поводитись, то й коли стануть дорослими, так чинитимуть, а тоді і в суспільстві буде мир і злагода. Для цього треба знати багато правил, законів, заповідей. Все починається з самої людини, з її душевного стану, вихованості, поведінки, відчуття гармонії з навколишнім світом, з красою довкілля. Бо світ нам дістався надзвичайно прекрасний, чарівний. І треба любити цю диво-природу, захоплюватись і вміти милуватися, переживати, спостерігати і знати, для чого ми прийшли у світ. А приходить людина для добра і радості. Тому завдання у всіх людей на землі одне — творити добро! Гармонія у природі існувала завжди і народжувала красу, яка дивувала серце людини, робила його чутливим. В її душі народжувалися дивні звуки і казкові чарівні образи, які перетворювалися в чудові мелодії, у вірші, казки, картини. Все це окрилює людину, робить її серце добрим, щирим. Людина, яка відчуває таку гармонію, не може заподіяти лиха. Вона і в суспільстві живе мирно, спокійно, гармонійно. Свої бажання і потреби вміє підпорядковувати розуму. Бо, живучи в суспільстві, людина не може бути вільною від нього, а тому має поважати його закони і правила. Цих правил навчають дітей з самого малку, щоб вони добре їх засвоїли і жили за законами суспільства, в якому їм пощастило рости. Таких правил не так уже й багато, важливо запам’ятати їх, щоб іти в життя гордо і чесно доброю і порядною людиною.

Всі вони лаконічно відображені у мудрій книзі Біблії. Там є десять заповідей, які люди повинні знати і їх дотримуватись. А ще — одне золоте правило, яке звучить так: «То ж усе? чого тільки бажаєте, щоб вам чинили люди, те саме чиніть їм і ви!»

Кожна людина хоче, щоб до неї добре ставились, привітно розмовляли, любили і поважали, не кривдили, говорили теплі слова... Тому, в першу чергу, вона так сама повинна ставитись до інших людей! Тобто, любити і поважати людей, не кривдити, не чинити зла, не ображати інших. Дуже гарне правило, чи не так? А тепер подумайте кожен про себе!

    Чи завжди ми поводимося з іншими так, як хочемо, щоб поводилися з нами? Далеко не завжди. Тому, що людина часом надто себе любить і не може себе правильно оцінити. Треба уміти подивитися на себе збоку, як на стороннього, тоді побачимо, що ми буваємо не завжди праві. Тож коли щось вам дуже хочеться сказати іншому: якесь зауваження, слово, що може образити людину — подумайте, а чи ви кращі, чи у вас нема недоліків, чи взагалі ви маєте право таке казати людині. Кажуть у народі: «Сім разів відміряй, а раз відріж». От і ви сім разів подумайте, зважте, перш ніж сказати, бо слово гостріше за ніж, воно глибоко може ранити.

    Є ще заповідь, яка закликає: «Шануй батька свого і матір свою» — це перша заповідь з обітницею — «Щоб добре велося тобі, і щоб був ти довголітній». Бо хто ж у світі найрідніший за батька та матір? Вони єдині! Хочеш жити у добрі і злагоді, у любові і радості, то шануй та поважай батька та матір — так просто! Тепер подумайте кожен, як ви ставитесь до своїх батьків, чи завжди ви добрі та слухняні, бо навіть коли у вас у думках є щось негарне, то ви вже порушуєте цю заповідь, а тоді не питайте, чому у вас не все так, як би хотілось.

   У посланні від Матвія є звернення: «Не судіть ближніх своїх, не судіть, щоб і вас не осудили».  Не осуджуйте нікого, бо всі люди на землі різні, нема двох однакових, тому в кожного можуть бути свої вади, звички, не такі, як у вас. Кожна людина індивідуальна, а ти не суди, бо й ти не ідеал. Нема ідеальних людей. Хочеш, щоб тебе не судили, то й ти не суди. Бо яким судом судити будете ви, таким і вас осудять. Наш народ завжди був високодуховним, дотримувався заповідей Божих. Про це свідчать прислів’я: «Хто добра людям бажає, той і сам добро має». «Робиш добро, не кайся, робиш зло, на зло і сподівайся». «Не одежа людину красить, а добрі діла». Виховання дітей – дуже відповідальна справа. Перед класним керівником постає багато складних і водночас важливих завдань. Як виростити гармонійну особистість, на які моральні цінності зорієнтувати дитину? Як підтримати допитливість учнів і зробити процес виховання цікавим і бажаним? Як зберегти і примножити доброту, людяність, любов до рідної землі, повагу до держави та людей? Для вирішення цих проблем необхідно підходити творчо і змістовно.

     Виховання незалежної і гармонійної особистості, справжніх патріотів нашої Батьківщини – найголовніше завдання освітян. Потрібно бути цікавим для своїх вихованців, але й не забувати, що виховання – це не розвага, а процес утворення моральної і духовної основи людини. Сьогодні як ніколи постає питання про національне-патріотичне виховання підростаючого покоління.