Виховна робота , щодо реалізації національно – патріотичного виховання

Виховна робота , щодо реалізації національно – патріотичного виховання

 Виховний захід « Україна за мир !»

 Ведучий:   21 вересня – світ відзначає Міжнародний День Миру. Для дуже багатьох  людей у сучасному світі мир – це не більш ніж казкова мрія. Люди живуть у кайданах: мається на увазі в атмосфері страху.

  Ведуча:   Раніше для нас, українців, мир – це була повсякденна реальність. На вулицях нашої неньки – України було спокійно, всі діти ходили до школи, посміхалися. Але відбулися різкі зміни, підкралося горе… На Україну напав ворог. І нам, українцям, як ніколи, потрібно усіма силами боротися за мир щоб нам завжди світило тепле, ясне сонечко, щоб небо було завжди чисте та голубе, щоб завжди були посмішки на обличчях у людей.

   Ведучий : От і сьогоднішній день у нас присвячений цій темі. Скільки пісень, оповідань, віршів складено про дружбу, дитинство і про таке прекрасне слово МИР.

Звучить Гімн України

 Українка :

Я хочу, щоб сонце світило,

Співали би дзвінко пташки,

Щоб люди були всі щасливі,

У мирі зростали би ми!

Українець :

В чистих барвах, як обнова,

Вся планета кольорова.

І на ній веселі діти

В мирі, дружбі хочуть жити.

Українка:

 Як стане мир на цілім світі,

То будуть щасливі дорослі і діти,

Поля в нас щедрі, вродили багато,

Хліба в нас буде на будень і свято.

 Українець:

 Ой люблю я сонце тепле, золоте

І волошку синю, в полі, що цвіте.

Вишню кучеряву і рясну вербу

І найбільше річку - чисту, голубу.

 Козак 1:

 Я хочу, щоб сонце світило,

Співали би дзвінко пташки,

Щоб люди були всі щасливі,

У мирі зростали би ми!

 Козак2:

Слухайте, чесні люди Землі,

Дуже ми просимо вас:

Боріться, боріться, бо ми ще малі,

Мир захищайте для нас!

 Танець козачат

Ведуча. Діти, а який це птах до нас прилетів?..  Білий голуб – птах Миру, символ Миру.

  Ведуча:

Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому.

Бо голуб миру, кажуть з давніх літ,

Приносить радість родові людському.

 Ведучий: 

Коли панує щастя і любов,

Танцює понад квітами комашка,

У світі мир — основа із основ,

І символ миру — білосніжна пташка.

Роздають «Голуби миру»

Пісня «Україна це-я…»

Ведуча.  Вишнева Україна… Мальовнича і прекрасна з її широкими нивами і полями, глибокими  ріками і морями, високими горами, з її прекрасною мовою, танцями, піснями, волелюбним народом.

Тримають у руках коровай

 Козак :Україна наша мила,

Неозорий щедрий край.

Наче сонечко привітна,

І прекрасна, як розмай.

 Українка: Україно! Рідна мила!

Я – дочка твоя щаслива.

Все, що ти мені дала,

Я віддам тобі сповна.

 Козак:Збережу усе, що маєш,

Ти ж мене іще не знаєш!

Я – твоя дзвінка веснянка,

Україночка-співанка.

 Українець:Співуча моя Україно,

Хай буде щасливим твій шлях,

Хай пісня твоя солов’їна

Лунає, як нині, в віках.

 Козак:Нехай все лихеє минеться,

Щоб знала ти лише добро.

Хай щастям до берега б’ється

Ласкавий і дужий Дніпро.

Пісня «Україна»

Ведучий:

Чому цей світ такий жорстокий?

Навіщо нам ота війна?

Страждають діти, гинуть люди,

А скільки знищено майна!

Скільки прекрасних людей загинуло на війні, скільки згоріло міст, скільки полів розтоптали гусениці ворожих танків. В кожній родині, в кожному домі пам’ятають тих, хто боронив нашу землю.

Солдатські душі… Вони очима-зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличучи в небесній далині.

Давайте хвилиною мовчання вшануємо пам'ять тих людей, які воювали за мир, хто віддав своє життя в ім’я світлого майбутнього.( хвилина мовчання)

Ведуча:

Вічна пам'ять

Тим, хто загинув!!!

Вічна слава

Тим, хто живий!!!

 Козак:Нехай на світі спокій буде,

Сьогодні! Завтра! Назавжди!

І хай літають завжди журавлі,

І колоски видзвонюють налиті.

  Діти:Гей, веселка угорі

Вигукнулась край неба,

Мир потрібен дітворі,

А війни не треба!

   Ведуча.   Діти, шануйте і любіть свою  прекрасну, рідну неньку-Україну, шануйте славні традиції, звичаї нашого народу, пам’ятайте завжди і скрізь, що ви – діти козацького роду, онуки славних пращурів великих, що не корились ні мечу, ні кулеметному вогню, а свято вірили у світле майбутнє своєї держави.

Молитва за Україну, за Мир і Спокій (Діти розповідають по рядку)

Отче наш!

Молимось до тебе за мир і спокій для нашої великої єдиної родини

Дай нам Боже жити в любові до ближнього, у повазі прав і свобод кожного, не розпалюючи непремиренності. Царю Небесний! Вірю в нашу єдність, бо це велика Сила Твоя!

Вірю, в силу духу нашого, бо це є Чудо Творіння Твого!

Вірю, що ці слова зупинять темні сили

Нехай ця битва на небі буде на перемогу Світла! Слава Тобі, Боже!

Хай животворна роса впаде на наші землі

Нехай вгамується розбрат

Нехай зникнуть заздрощі й розпалення пристрастей

Щоб полюбили ми один одного І, як одне ціле, перебували в Тобі.

І допоможи нам знайти примирення.

Захисти найменш захищених. Осуши сльози заплаканих, Скріпи віру тих, які сумніваються

Пошли в наші серця любов один до одного, мир і спокій.

Господи! Благослови Україну і всі родини наші

Навчи нас не продавати свою совість ні дешево, ні дорого.

Захисти нас від ворогів видимих і невидимих, що хочуть поневолити нас.

Дай нам, Боже, жити вільним життям Дай кращу долю нашому народу

Дай нам єдність, мир і спокій Господи! Збережи Україну Боже, прийми мою молитву

За Україну! За Мир! і Спокій! За Україну! За Мир! і Спокій!

За Україну! За Мир! і Спокій!

Пісня « Боже,великий ,єдиний нам Україну храни»

 Виховна година : «Україна – понад усе!»

   Мета: розширити знання учнів про нашу Батьківщину – Україну;  виховувати в учнів любов до України, патріотизм, повагу до її захисників – учасників АТО; довести до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України; дати новий імпульс духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

Оформлення: вислови та вірші про Україну, національна символіка та атрибутика України, на центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

                        (Звучить легка музика, трансляція відеоролику “Де Україна?..”)

 Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

                         

Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Ведучий: І знову, в котрий це вже раз

                        Зійшлися ми в одній родині,

                        Щоб пом’янути славний час,

                        Коли в офіру Батьківщині

                        Себе принесли кращі з нас.

                         

                        (Трансляція відеоролику О. Пономарьов “Заспіваймо пісню за Україну!”)

Ведучий: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки-України.

Ведучий: ...Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,


усе моє, все зветься — Україна.


Така краса, висока і нетлінна,


що хоч спинись і з Богом говори.
 Ліна Костенко

  Ведучий: І согоднішу виховну годину ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

  Ведучий: Було колись в Україні - ревіли гармати.

                         Було колись – запорожці вміли панувати.

                         Панували, добували і славу, і волю

                         Минулося… Зосталися могили по полю.

Ведучий: Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали... 

Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

Внесіте прапор вільної Держави! 

Повірмо в те, що нас вже не збороть,

І долучаймось до добра і слави. 

Хай будуть з нами Правда і Господь -

Внесіте прапор вільної Держави!

Ведучий: Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія...

Є нація! Хай знають всі у світі:

 Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

Ведучий: Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема життя без України, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі. Не стидайся, це твоя земля!

  (Трансляція відеоролику К. Скрябіна “Не стидайся, то твоя земля…”).

Ведучий: Незалежність - це зовсім не слово!

Це - тавро, що на серці болить.

Це багрянець душі світанковий.

Цей вогонь споконвіку горить.

В боротьбі загартовані м'язи.

А думок роздоріжжя сумні

Знов шукають в пітьмі перелази,

Коли хмари ридають німі.

Кожен з нас незалежний по праву.

Тільки ми обираємо шлях.

Хай іде стороною лукавий,

І не топчеться вік по піснях

Тих, що ненька в дитинстві співала,

Бо корінням в життя проросли.

Ми так довго на світло чекали,

А утримати знов не змогли...

Ведучий: Ми до сонця наосліп летіли

На одне недолуге крило.

Малювали життя, як уміли...

А боротися треба було!

І тепер незалежна держава

На помості крихкому стоїть.

А ми тільки гукаємо "Слава...",

Коли рана сильніше болить...

Кожен з нас українець по праву!

І історію пишемо ми!

Щоб нащадки не просто читали,

А за приклад узяти змогли!

      Катерина Лук'яненко

Ведучий: : Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

            Виконується пісня «Це моя Україна»

Ведучий: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

Ведучий: Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. "Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів: - Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..

(трансляція відеролику “Характерники, до бою!”)

Ведучий: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

Ведучий: 

Стрілецькі могили понищено вщент. 

Лупали, копали, валили, палили... 

Лиш де-не-де хрест, де-не-де монумент—

І все — пропадають стрілецькі могили.

А там українські стрільці січові — 

Палкі «усусуси» — юнацтво безусе... 

Франкові сини, його мрії живі... 

Прости нам за них, милосердний Ісусе...

Біліли фігури в зелених полях, 

По білих містах цвинтарі зеленіли, 

В блакитне із жовтого жайворон-птах 

Щороку про наші співав Термопіли.

Ведучий:  Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

Ведучий: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.

Ведучий: На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять хлопців-українців,

Славних, молодих.

 Ведучий: На Аскольдовій могилі

Український цвіт!

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

Ведучий: На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, - грає вітер

І Дніпро-ріка.

Ведучий: На кого завзявся Каїн?

Боже! Покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Ведучий: Визначною сторінкою нашої історії є Українська Повстанська Армія. Це Рух Опору, який був добре організований.

Ведучий: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за українську державність віддали своє життя без вагань.

Ведучий: Вони у битві чесно полягли,

А іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули, але перемогли,

Бо віддали життя для перемоги.

Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

Увічнивши, як обеліск безсмертя.

(Трансляція відеоролику “Партизани. Українська патріотично-історична пісня”)

Ведучий: Терези історії переважили в сторону зла... Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції... Голод спустошив міста і села України...

Ведучий: 

Ось і маємо: діти тюрми, 

Ми не стали дітьми свободи, 

Мов прокляття над нами висить 

Голос плоті, ротів ненасить, 

Т.Шевченко сказав, як сьогодні: 

"За шмат гнилої ковбаси 

І Україну продаси..." 

Голос плоті веде до безодні! 

Час жаданий, сподіваний час, 

Ніби сонце, залив подвір’я, -

Віру лицарів вибили з нас, 

А вживили жебрацьке безвір’я, 

Смертю встелений шлях до мети 

Подолати змогли не найдужчі, -

То біда, як ламають хребти, 

А страшніш, як ламають душі. 

Ведучий: 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті ХХ століття Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий: Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведучий: Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положимо за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Ведучий: Не можемо ми не згадати про події, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну : своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

(Трансляція відеоролику гурту Мандри “Не спи, моя рідна земля.”)

Ведучий: Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчує повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку,

Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня,

Розкаже син йому, як любить Батьківщину.

Хіба він знав, що борючись за це щодня,

Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

Що нелюд пострілом прицільним забере життя.

І браття хлопця, українці, у біді,

Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання!

Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,

Як і омріяні тобою  воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.

Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде “Слава Україні!”  над ланами.

       (Трансляція відеоролику “Небесну сотню, Господи, прийми”)

Ведучий: Війна на сході України — збройний конфлікт на території Донецької і Луганської області України  з одного боку — організованими та керованими з РФ незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних терористичними організаціями, за підтримки військових частин РФ та з іншого боку — українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України.

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську,  Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

(Трансляція відеоролику гурту Океан Ельзи “Не твоя війна.”)

Ведучий: Гадаєш, ти мене образив,

коли бандерівцем назвав?

Скажу тобі на це одразу –

Я ним не був! Тепер вже став!

Люблю безмежно рідний край,

Оцю чарівну, магічну мову,

Дарований Всевишнім рай,

Красу дівочу чорноброву.

Ведучий: Чому прийшли на нашу землю?


Чому затіяли війну?


Невдасться знищити нас й стерти,


Бороним землю ми свою!


Ви поливаєте нас з "градів",


Міста руйнуєте ущент


І не жалієте снарядів,


Бо так звелів ваш президент.


Його амбіції великі,


Він хоче підкорити світ,


Обличчя Януса дволике,


Самозакоханий гаспид.


Нас не поставить на коліна,


Картавий карлик - новорос


І буде вільна Україна,


І вбереже нас всіх Христос!
 Ілля Манченко

(Трансляція відеоролику “Війна за Україну.”)

Ведучий: І знов Майдан в Луганську і Донецьку,

Ні, не Майдан — справжнісінька війна!

Знов суть свою ворожу і поганську

Показує москаль, мов сатана.

(Трансляція відеоролику К. Скрябін “Українська війна – АТО.”)

 Ведучий :За Сотнею ще рани кровоточать,

А тут нових оплакуєм синів.

Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,

Невже нових жертв сильно захотів?

Цвітуть тюльпани чорні в Україні,

Зривають їх дружини й матері.

«...Присвоїти посмертно...» В домовині

Лежить проміння згаслої зорі...

Ведучий: А блокпости обстрілюють чужинці,

Чиєсь дитя стає мішенню знов...

Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..

Іде війна за смерть — не за любов!

Знов опустились прапори в скорботі,

Усе село прощається з хлоп’ям...

І кожен воїн в 45-й роті

Дав повну волю тим скупим сльозам...

Ще вчора він діливсь бронежилетом,

Хоч на російській розмовляв пацан...

«Женюсь... женюсь, Серега, этим летом,

Пусть только разобьем бандитский клан...»

(Трансляція відеоролику “Героям війни на сході присвячується…”)

Ведучий: …Він повінчався з українським краєм,

З калиною у білому вбранні,

Яка червоні слізоньки втирає

І про любов йому шепоче в сні...

Прорізавсь голос чийсь сердитий,

В тумані тишу роздира:

То знов привезли дітей убитих

Зі сходу — з міста і з села.

Ведучий: Тож будуть сльози і ридання

Коханих, бідних матерів,

Бо знову свіже поховання

Їх любих, рідних їх синів

Чи довго будемо страждати

Та проливатимемо кров,

За рідну землю воювати,

Бо ворог лізе знов і знов?

В нас військо бідне, майже голе,

Бронежилетів, касок в них нема.

Та битись з ворогом готові —

Болить за Україну в них душа.

(трансляція відеоролику “Білі лебеді у небесах” (загиблим в Україні присвячується))

Ведучий: Доборолися, добалакалися,

досварилися, аж гримить.

Україно, чи ти була колись

незалежною, хоч на мить

Від кайданів, що волю сковують?


Від копит, що у душу б'ють?


Він чужих, що тебе скуповують?


І своїх, що тебе продають? Ліна Костенко

Ведучий: В результаті бойових дій в Україні загинули 2905 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити), в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

Ведучий: Не плач, кохана, чуєш, я живий.

Не міг тобі раніше подзвонити.

То був страшний, запеклий, довгий бій,

Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись.

Утри сльозу й нарешті посміхнися,

А ще молись, за нас усіх молись.

І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,

Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді:

Ми з хлопцями завчили «Заповіт»,

Під обстрілом читаємо відтоді.

Ведучий: Пробач, ріденька, знову мушу йти.

І не питай, куди тепер рушаю.

Мене чекають прокляті світи,

Коли вернусь я й сам уже не знаю.

Вона в сльозах стискає телефон,

Пусті гудки, в душі гроза лютує.

Та він живий, то був поганий сон,

Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні.

Боронить свою землю від навали.

Він вже давно не лічить ночі й дні,

Він робить все, щоб ми війни не знали!

Ведучий: 5 вересня 2014 року у Мінську було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014. Проте, станом на сьогодні, бої і обстріли продовжуються.

Ведучий: Ми з тобою одної крові.


Ти став рідним мені, солдате!


Я пишаюсь, мій брате тобою.


Ти у бій пішов нас захищати.



Ти молитву народу відчуєш,


Вона буде, мов щит, закривати.


Знаю, зараз в окопах ночуєш

Знаю, мусиш за нас убивати.


Ти пробач за холодні ночі,


Ти пробач, що недоїдаєш.


Я підтримати тебе хочу,


Сподіваюсь, ти відчуваєш.



Скоро ти повернешся додому


І домівка тебе зігріє.


Зніме тяжкість війни і втому,


Так, як дім тільки рідний вміє.



Повернешся в свою родину,


Та з роками війну не забудеш.


Правду скажеш на всю Україну,


Бо боятись ти вже не будеш.

Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведучий: Тож запалимо свічки пам’яті козакам, солдатам-визволителям Першої та Другої світової, репресованим, героям-афганцям, героям Небесної сотні, усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього священного світла. Не спи, моя рідна земля!

Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Ведучий: Сьогодні давайте подумки згадаємо тих, хто пішов від нас хвилиною мовчання. (Трансляція відеоролику “Пливе кача по тисині” )

Ведучий: Ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски. Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

Ведучий (на фоні музики “Мамо, не плач…” фото загиблих): Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

Ведучий: Як хочеться, щоб тихо ніч пройшла!

Як хочеться, щоб світлий день настав!

Щоб Україна в мирі зажила

І щоб ніхто нікого не вбивав!!!!!....

Ведучий: Патріот той, хто своє право вимірює своїм обов’язком. Місія свідомого громадянина – патріота – не руйнувати правопорядок, а берегти, правильно й терпляче вдосконалювати його зміст.

Ведучий: Справжній патріот гуманно ставиться до інших народів. Його культура проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності людей інших національностей, підтримці їх у боротьбі за свободу і незалежність, терпимості, толерантності, готовності й умінні йти на компроміс з різними етнічними, релігійними групами заради миру в своїй державі й у світі.

Ведучий: Свідомий патріотизм несумісний з шовінізмом, расизмом, які проявляються у неповазі й ненависті до інших народів і націй, їх культури і прав. Сепаратизм також чужий українському патріоту, бо він завжди дбає про єдність України.  Не будьте байдужими

(Трансляція відеоролику Х. Панасюк “Прокидайся!..”)

Ведучий: Хтось купує коханці конвалії,

Чиясь жінка шопує в Італії,

А вдовиця майданівця хворая!!!

Соромно….

Десь вмирають солдатики з голоду, 


Від байдужості, кулі, від холоду,


А в столиці скирдуються долари!!!


Соромно…

Десь голосить на цвинтарі мати,

Десь залишились діти без тата,

А журнали пістрявлять акторами!!!

Соромно…

Десь фашистів приборкують кіборги,


А ми знову проґавили вибори

Й привели до парламенту ворога!


Соромно…


Десь мерці, десь розруха і горе,


А ми їдем в Єгипет на море,


Мов війна за далекими горами!


Соромно…

А до влади злітаються ворони!


Соромно! Тетяна Малахова


Ведучий: Сьогодні на вокзалі бачила солдата..

Стояв один – його ніхто не проводжав:

Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,

Немов він сам від себе на війну тікав.

Сумний, стурбований, глибокий,

Задумливо і мужньо в самоті стояв,

Хоч перед ним дорога – світ широкий,

Але він стежку свою власну вже обрав.

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,

Не в ті незвідані, чудові й радісні краї,

А в пекло – смерті в зуби їде заглядати -

Боротися за волю на своїй землі!

І шкода стало невідомого солдата:

Він сам – та й я нікого вже не жду,

Тому тепер на нього буду я чекати,

Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу!

«Не полишай одних в скрутну годину,

Дай мужності, надії й сили їм пошли!

Дружині – чоловіка, матері – дитину,

І сестрі брата, прошу, рідного верни!»

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину,

Й чекати буду рідного тебе з війни…

Тепер ти просто зобов’язаний й повинен,

Живим та неушкодженим прийти!

Ведучий (зачитує слова Ірини Цвіли – звичайної жінки, яка допомагає чим може): Можливо соплі.... Але я про емоції, про те, що не покидає мене вже декілька останніх тижнів. Щось страшне дуже поблизу, дуже близько. Хай, краще, я посміюсь потім зі своїх передчуттів, страхів та переживань... Хай. Але знайте, що то наш останній бій. Я просто це так відчуваю. Ви розумієте, що нас переграють політики- бізнесмени, нас, простий люд, кидають, як шар в кеглі в боулінгу. Наші сини гинуть, калічаться....А для когось це просто політичні, бізнесові... амбіції. Я не хочу бути шаром в чужій грі, не хочу і не можу вже відчувати біль від втрат.
Я проста громадянка, жінка, мати. Я хочу простого, справедливого життя на своїй землі, хочу працювати, творити... Мої кроки допомоги мізерні, але я хочу, щось змінити, на щось вплинути. Люди, прошу ВАС, благаю, не будьте байдужими. Давайте включатись в нашу колективну боротьбу, безпеку та перспективу. Хто, як не ми? Треба дорослішати. Наступив, той час, коли від нас залежить більше, ніж від влади. Це вже факт, доведений нашими добровольцями, солдатами та волонтерами.

Ведучий: Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір'ю на "ти".

Ми свій кінець пришвидшуєм,

пришвидшуєм у колективних нетрях самоти.

Душа ніяк не вийде із-під варти.


То культ особи, то культура мас.


Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.


Надалі мавпа виникне від нас. Ліна Костенко

Ведучий: (зачитує слова одного з бійців-кіборгів): Не так давно в Україні не було армії взагалі. Закосити від служби вважалося за прийнятну норму. Йшли до війська тільки якісь непросвітльоні лохи. Ба, більше. Точилися розмови, що Україні взагалі армія не потрібна, бо це зайва витрата бюджетних коштів, а воювати нам все-одно ні з ким. Бо ми такі мирні люди, що аж страх… Пасіонарії нудьгували і читали старі статті про звитяги дідів-прадідів з ОУН-УПА, перечитували Донцова та розглядали козацькі герби…

Але вона прийшла. Війна… На нашу землю… Несподівано. Бо сподівано вона ніколи не приходить… І подумалося: всьо - капєц, воювати у нас нікому і нічим… Наші літаки не літали по двадцять років. Курсанти льотних училищ отримували спеціальність винищувача, жодного разу не бачивши цього самого винищувача… Танки Т-64 ржавіли під дощем. Солдати копали фундамент під дачу генералам. Десь в Криму стояла дизельна підводна лодка-сирота, нікому не потрібна… Єдиний боєздатний підрозділ охороняв “Міжгір’я”…

Ведучий: І раптом щось сталося… Якісь давні і сильні духи прокинулися на Вкраїнській землі… Перун, Стрибог, Даждьбог, Ярило… Скіфія… Дике поле, Січ… Запоріжжя… Пороги, карпатські ліси… Де воно взялося? – Хто його зна… Видно десь дрімало віками, відсипалося… Код нації, ДНК…

Нема армії, але є - воїни… Так буває іноді… І раптом стало зрозуміло, що головне навіть не в оснащенні і не в техніці, а - в духові, в силі, в характері…

І пішов підполковник Мамчур під Українським Прапором в Українському Криму. Без зброї, бо не було її.. І курсанти “Нахімовського”, перейменованого нашвидкоруч в тому ж Криму училища, демонстративно заспівали “Ще не вмерла…” під підняття російського прапору… Акапелло… І стало нам гордо, і очі наповнилися сльозами і серце - гордістю… Ми раптом згадали, що воювали все життя, всю історію свою. За волю, за свободу, за віру, за Україну. Бо доля така, карма!... Тікали за пороги, рили схрони в лісах, закопували в землю автомати… Бо “Свобода, або смерть!”. Бо це в крові, і в душі… Його не витравиш і не знищиш… І не поясниш нікому… Та нікому й не треба…

Вчорашні пацани, що пили пиво біля кіоска, або займалися в дворі на турніку, раптом стали героями, солдатами… “Сам погибай, а товариша виручай!”, як сказав диктор ТСН. І не важливо, що на суржику, бо так і є насправді…

Ведучий: “Вчора вбито двох, поранено десятьох в зоні АТО”, - звикли ми до таких новин. Це вже буденність. Слава героям, хай одужують поранені, - кажемо ми. Повертайтеся живими, - молимося ми самі собі. Не на публіку, а просто так…

І ми дивимося справжню війну по теліку. Ми дивимося, як українські танки ведуть прицільний вогонь… Добре ведуть… І ми гордимося нашими батальонами… Ми бачимо, як наші воїни захищають нашу рідну Землю… Ми не хотіли цієї війни, але ми прийняли її. Бо так змусили, бо так треба…

І Донецький аеропорт… Вірніше те, що від нього лишилося.І наші кіборги… Напівлюди-напівроботи, - каже вікіпедія про кіборгів… Більш ніж люди…

Вони не схожі на Брюса Вілліса і Чака Норріса. Вони брудні, невиспані і зморені, у них червоні очі від втоми… Вони не схожі, бо вони – в десять тисяч разів круче! Бо вони справжні! Вони – незламні…

І цього вже нікуди не діти. Ми знаємо, що переможемо. Бо з такими людьми немає іншого варіанту… Ми вистоїмо, ми подолаємо…

“Були колись козаками, та більше не будем”… Будемо, Тарасе! Навіть ти, мабуть, не сподівався. Будемо і є… Бо козаки, бо чоловіки, бо Україна! Понад усе!

Ведучий: Кожному воїну присвята. Пробачте нам нашу душевну сліпоту.

Про що мовчать сумні солдата очі?

Про те, що нам не варто говорить:

Про жах війни, про молитви щоночі,


Про те, як тяжко друзів хоронить...

Що сховано за посмішку солдата,

Таку гірку, що сльози на очах?

Останнє слово мудрого комбата...

Чи власний непоборний дикий страх...

Страшна війна так швидко все змінила...

Чому черствіють молоді серця?

Мов ангели, що в них забрали крила

Й тепер нама до неба вороття...

Вони мовчать, немає що казати,

Бо ми не хочем бачить їхній світ,

Бо ми не хочем з ними помирати,

Нам рано ще писати заповіт...

Прокинсь, народ, до нас кричать їх очі,

Та ми ж сліпі, і не бажаєм зріть...

Оглухли ми, лиш молимся шоночі,

Та не за них, а щоб собі пожить...

Вони мовчать, щоб ми таки почули,

Щоб ми відкрили злякані серця:

Згадайте їх, вони ж нас не забули,

Вони для нас виборюють життя!                           

                          Олена Лемішко

(Лунає пісня гурту “Океан Ельзи” “Лелеки”.)

Ведучий:  Коли вірмени рятувались від геноциду, то забрали із собою не золото і коштовності, а книги, по яких учили дітей. Адже основне призначення або, якщо хочете, завдання людини на землі – це народити дитину, але не для того, бо так треба, а щоб передати найцінніший свій скарб – знання і вміння!

      Одна Жанна, маленька Ля Пуссель, зробила більше ніж всі лицарі окупованої Франції разом узяті.

      Один полонез Огінського зробив більше ніж всі повстання розтерзаної Польщі.

      Один Кобзар зробив більше, ніж всі національно-визвольні рухи замученої України.

      Народ об'єднує не цар і не армія, а те прекрасне, що є в народній культурі, традиціях і ментальності.Те малесеньке і ріднесеньке, яке сидить глибоко в душі. Самий лихий і грізний імператор, чи завойовник в останні миті життя згадує не велич тріумфів, не гори золота чи поклоніння народів, а те, як він ніс до мами забитий пальчик щоб поцьомати, і те, як тато підкидав його до неба і сміявся найкращим сміхом у світі.

     Недарма ж у всі часи, завойовники і окупанти в першу чергу палили книги і знищували артистів, музикантів, письменників, науковців, вчителів. Тих Праведників, які вели за собою народ, і які були сильніші і важливіші за армію і золоту скарбницю захопленої країни.

Ведучий: В найтяжчі часи, під час воєн і голоду, дівчата вишивали хлопцям сорочки просто вовною, бо не було ниток. Тож якщо побачите сорочку із вовняною рудою вишитою квіткою, знайте – то сорочка зроблена з найчистішою любов'ю. Як поцьоманий забитий пальчик. Як мальва під вікном.

Всі знають, якщо десь на безмежних теренах дикого Кацапстану, в якомусь дворі ростуть квіти замість звичних бур'янів, значить там живуть українці.

     В Україні раніше по селах не було замків. Коли йшли на роботу, то просто підпирали двері паличкою. Щоб кури не заходили. А на столі завжди стояло молоко і хліб рушничком накритий. Подорожній міг зайти в будь-яку хату, поїсти, попити. Подякувати хаті, рушничком втертися. Підперти двері паличкою знову і йти собі далі. А зараз просто виставляють на вулиці яблука і сливи - те що вродило добре. Пригощайтеся подорожні.

Ведучий: То квіти душі із запахом молока, хліба і яблук. Я бачив «Кобзар», який переховували від кацапських комісарів, закопавши в землю. Книжка там зітліла від вологи, але кожна сторіночка, кожний клаптик, що зберігся, був прошитий ниточками до шматків полотна, щоб не розсипалася. Кращого і красивішого гаптування у світі бути не може. Слова теж можуть бути квітами.

Майдан насправді розпочався не тоді, коли ми вийшли на головну площу країни. Він розпочався тієї лютої зими, коли засипало дороги і машини на трасі, і там замерзали люди. А тисячі киян на своїх кайєнах і ланосах кинулись рятувати, витягати, відкопувати їх, відігрівати і годувати, не зважаючи на небезпеку і холод.Тоді на снігу розцвіли квіти душі народної. Невидимі, але прекрасні. Із запахом бензину, бутербродів і гарячого чаю.

Ведучий:  Майбутнє не за арміями і війнами, не за капіталами і окупантами.

    Майбутнє за тією дівчинкою, що малює квіти з пінки в чашці з кавою просто так, для душі.

    За тими геймерами, які покинули свої монітори із «Сталкером» і кинулися боронити палаючі барикади. При цьому не розбивши жодної вітрини чи автомобіля. І які, в перевах між боями, читали книжки по філософії і історії мистецтв.

    І за мамами, які цілують пальчик і співають «Котику-коточку».

    І за татами, які приносять пиріжка «від зайчика».

    Майбутнє за тими, хто має у душі квітку народу свого. Може її не видно, але вона обов'язково розквітне у свій час. Я це знаю.

(Трансляція відеоролику “Незалежність – це ти.”)

Ведучий: Слава Україні! Слава нації! Україна – понад усе!

 Виховна година «Ми патріоти України»

Мета :

Ознайомити учнів з історієюУкраїни, розширити і поглибити поняття патріотизму;

розвивати в дітей прагнення бути свідомим громадянином, патріотомУкраїни;

дати  поштовх до самовдосконалення людини, здатної гідно існувати і самореалізуватися за складних реалій XXI століття;

виховувати любов до рідної землі, повагу до державних символів, прагнення своїми вчинками та працею примножувати здобутки українського народу.

Обладнання: Сходинки патріотів, стікери , пазли.

Хід виховної години

Вчитель: Немає в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій виросла, неба, під яким змужніла. Не тільки людина – навіть птахи й звірі тужать за рідним краєм.

Одному східному володареві подарували пташку, яка дуже гарно співала. Їй зробили чудову клітку, призначили  наглядача, який годував, поїв і прибирав.

        Кожного ранку грізний володар приходив до пташки, щоб послухати її спів. Але               пташка мовчала. Володар скликав на раду всіх мудреців, та все дарма. Тоді  наказав привести мудреця, якого він взяв у полон у сусідній державі. Мудрець порадив повозити пташку по країні, можливо, вона десь заспіває.

Три роки мандрував володар із пташкою – і все марно.

    Нарешті дісталися вони одного маленького болітця, навколо нього росли хирляві кущики, а кругом простягалися сумовиті піски. Смердючою вологою віяло від болітця, клубами над ними роїлася докучлива мошкара. Слуги повісили клітку на суху гілочку деревця, виставили вартових і полягали спати.Зарожевіла вранішня роса. Пташка раптом стрепенулася. Вартовий, побачивши це, розбудив володаря. А коли бризнув перший промінь сонця, пташка заспівала пісню журби.

–                  Ось звідки моя пташка! Це її рідний край! – замріяно мовив володар. Він згадав свій рідний край, де не був вже три роки.

 –  Відчиніть клітку і випустіть пташку! – звелів володар.

І тоді пташка на весь голос заспівала славу рідному краєві, пісню волі, любові до вітчизни.

Ось що таке рідна земля і свобода. Співати можна лише там, де дістав життя.

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родине вогнище –маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори.

… Буває, часом сліпну відкраси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

     Усе так гарно, чисто, незрадливо,

     Усе як є – дорога, явори,

     Усе моє, все зветьсяУкраїна.

Учень

       Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

Вчитель:

Патріотизм - це одна із якостей людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, примушуючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї Батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченноїлюбові до рідного краю. Патріотизм, як і честь, виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціною свого життя й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, віру в перемогу,  в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, йдучи впевнено та безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живее своїм народом, адже життя народу стає його життям. На жаль, у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується.

До вашої уваги представлені сходинок, які складають характер українського патріота.

1 сходинка

Повага до традицій української держави

Вчитель: У всіх народів світу є повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми й Богом. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо загублений для свого народу. Які ж традиції має український народ? Де ми бачимо їх? Правильно, в святах : Святого Миколи , Різдва, Масляної, Великодня, Івана Купала.

Цей тиждень Масляний.

Масляна символізує проводи зими та зустріч із весною. За церковною традицією тиждень називається сирним або м'ясопусним — через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду.                                                                                                                                                                                      Це свято не закріплене за певним днем на календарі, воно відзначається протягом останнього тижня перед Великим постом.

Останній день масляного тижня називається прощеною неділею. У цей день прийнято просити вибачення один у одного за всі образи, спричинені на протязі року.

У цьому році Прощена неділя припадає на 22 лютого.

2 сходинка

Альтруїзм у своїх вчинках

Наступна якість, якою повинен володіти патріот української держави – це альтруїзм. Що це таке?

Альтруїзм – безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших.

3 сходинка

Толерантність

      Толерантність– терпіння, прийняття іншої людини такою, якою  вона є, зі всіма її достоїнствами і недоліками.

              Толерантність – це поступливість, це активна позиція, викликана визнанням прав і свобод людства.

            Толерантність людей є найважливішою умовою миру і злагоди в сім’ї, колективі та суспільстві.

                    (Читають діти по рядку)

Толерантність врятує світ.

Толерантне ставлення людини

Збереже планету від негод,

Розрубає мотлох павутини,

Переріже нитку перешкод.

Толерантне ставлення до всього

Збереже, врятує і спасе,

Допоможе вгледіть перемогу,

Допоможе витримати все.

Будь завжди нестримним вільнодумцем,

Свої мрії пензлем намалюй.

Освіти життя яскравим сонцем,

Толерантний всесвіт побудуй!

4 сходинка

Рішучість у вчинках

Подвиги здійснюють не ті, хто високі на зріст, а ті, хто має відвагу, широке серце й рішучість.  

Рішучість – запорука успіху.

Темна прохолода щастя

І жагуча далечинь,

Нею можна обпектися

Просто стань і відпочинь.

Нехай вітер б'є об грати,

Нехай сонце зникне враз,

Ти ще можеш обирати,

Ти ще можеш обиратись,

Поки дух в тобі не згас,

Поки ще вогонь палає

І у серці й в голові,

Поки ще в тебе немає

Нескінченних візаві,

Які будуть замість тебе

Диктувати "вірний" шлях,

Тож давай, не зупиняйся,

Поки світло у очах!

5 сходинка

Історія

Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу.

Назва « Україна» зустрічається ще в київсько-руський час. Першу згадку зафіксовано в Іпатіївському літописі 1187року, інше ж джерело в 1189 році називає «Україну» частиною Галицького князівства.

Віддавна на території України існували держави скіфів, сарматів, готів та інших народів, але відправним пунктом  української державності і культури вважається Київська Русь (ІХ-ХІІІ століття).

      Формування новітньої нації припало на часи визвольної війни 1648-1657років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Результатом війни стало заснування в Україні козацької держави – Війська Запорозького.

У ХVІІІ столітті козацька автономія була ліквідована. Під час української революції початку ХХ століття постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно-Українська Народна Республіка.

       У 1919 році відбулося возз’єднання українських земель, проголошено Акт злуки.

       У 1922 році Українська республіка ввійшла до складу РадянськогоCоюзу.   Сучасна держава Україна утворилась у результаті розпаду Радянського Cоюзу 1 грудня 1991 року.

       У статті 20 (розділ 1) Конституції України записано: «Державними символами України  є Державний Прапор України, Державний Герб, Держаний Гімн України».

       Символіка – своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.З глибини віків дійшла до нас ось така легенда.

          Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляю­чи свою матір.

Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жов­тий одяг. Сміливий і сильний був середній син,  прославив він свою матір добрими звитяжними вчин­ками. Люди запам'ятали його і назвали  Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала йо­го дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Гімн.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку - Україну.

·                   Лунає гімн України

6 сходинка

О,  мово рідна!

    Український  народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. Однак найголовнішою ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – найбільша духовна цінність. Це найдорожчий скарб, переданий нам попередніми поколіннями, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, і розум, і досвід». Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирають мову».

Діти читають вірші про Україну

7 сходинка

Турбота за майбутнєУкраїни

   Друзі, хочеться, щоб кожен з вас завжди відчував себе частинкою нашої славної держави, зрозумійте, що ви – її сьогодення і майбуття , сааме ви творите долю Батьківщини. У кожного з вас є можливість зробити свій внесок у її розвиток. Якщо будемо жити в злагоді, братерстві,   будемо поважати, розуміти, підтримувати один одного, якщо у кожного в серці буде гордість і любов до своєї землі - наша Україна розквітне .

Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед.

    Ми  - Єдина країна! Незважаючи на усі негаразди, що відбуваються зараз, всі ми прагнемо одного - миру, спокою, міцної та квітучої держави та чистого неба над головою. Україна з надією дивиться в завтрашній день, чекає на вас, завтрашніх господарів життя. Ви потрібні їй мудрі, умілі, дбайливі і людяні. Тож попри всі щоденні турботи пам'ятайте про головне — вибудовуйте храм своєї душі, формуйте себе як Людину.

                               Танець із свічками

/лунає повільна музика, виходять дівчата із запаленими свічками/